У 2025 році Карпатська історико-археологічна експедиція кафедри етнології і археології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника виявила і обстежила печерну обитель у с. Раковець Городенківської міської територіальної громади Коломийського району. Зважаючи на технічні особливості побудови скельної чернечої пам’ятки, вирубування пазів з допомогою яких кріпилися дерев’яні конструкції дверей, вона відноситься до ХІІІ–ХІV століть. Наскельне зображення у вигляді ікони Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом і скульптурне погруддя Діви Марії з вінком на голові виявлене біля входу до печерної обителі очевидно було викуте у ХVІ–ХVІІ століттях.
Пошук раковецьких сакральних старожитностей продовжився Карпатською історико-археологічною експедицією весною 2026 року, що дало змогу з допомогою місцевих краєзнавців – М. Федака, Я. Каштанюка, Ф. Гурака натрапити на так звану Монастирську стежку, яка починалася за 300 м від Раковецького замку, біля третього яру й простягнулась вздовж р. Дністра у південному напрямку на 200 м. Стежка привела до урочища Стінка, яке ще має в народі назву Біла Скеля. Виступ сягає в ширину 25 м, у висоту 8 м і розташований на рівні 50 м від рівня р. Дністра.
У ході обстежень виявилося, що в Білій Скелі свого часу було викуто печерний монастир, який складався з каплиці й двох келій. До нашого часу печерна обитель у цілісному вигляді не збереглася. За версією, переказаною жителями села, місцевий міліціонер у пошуках каміння для побудови житла в 60-х роках ХХ століття підірвав печерну пам’ятку вибухівкою (?), у результаті чого обитель розкололася навпіл, західна стінка була знищена. Збереглася лише східна скельна стінка печерної каплиці з вівтарною частиною і двох келій.
Каплиця мала приблизно 2,5×3 м. Загальна її висота в сьогоднішньому вигляді складає 2,5 м. Викутий у скелі вівтар сягає у висоту 1,2 м, а в ширину 0,6 м. Прямо перед ним вирізана в скелі ікона шириною 0,5 м і висотою 0,7 м. Над нею викуто хрест у крузі, що складається з чотирьох трикутників, вістрям спрямованих до середини. Стіни каплиці, яка мала округлу форму, вирівняні й прошліфовані. Її верхня частина має куполоподібний вигляд.
У нижній частині вівтаря викуто хрест із великим розширеним нижнім раменом – так званою могилою Адама, під верхом виступає невеличка ікона. На боковій стінці вівтаря чотири хрести в крузі, мальовані білою, синьою і жовтою фарбами. Нижче ікони, перед вівтарем нанесено графічне зображення очевидно святого Онуфрія Великого, видатного печерного пустельника з Фіваїди, на що вказує таке ж графічне зображення лева на вертикальній стінці праворуч від вівтаря.
Залишки каплиці відзначаються чималою кількістю підтісувань, підправлень, що може вказувати, крім усього іншого, на широке застосування в інтер’єрі дерев’яних конструкцій, зокрема в її нижній частині.
Келія, що розташована одразу після каплиці, має 3 м ширини і 2,5 м висоти. На висоті 1,8 м від землі вирізана в скелі ікона, розміром 0,7 м висоти і 0,45 м ширини. Зверху, внизу й праворуч від ікони викуто п’ять хрестів у крузі, які мають у діаметрі близько 0,2 м.
Друга келія, яка найбільше постраждала від вибуху, має округлу форму, яка зустрічається в печерах монаха Середнього Подністров’я. Імовірно вона мала в довжину більше 2 м, у висоту до 2 м. Очевидно, що келія мала житлово-побутовий характер. З цього боку був вхід до печерної обителі.
Зверху над печерним осідком вирівняний майдан довжиною 16 м, шириною 9 м. З двох боків від печери виявлено джерела, одне з яких функціонує до нашого часу.
Зруйнована печерна пам’ятка очевидно існувала ще з давніх часів, на що вказують антропоморфні зображення, зауважені у верхній частині каплиці. До того ж виявлені хрести в крузі з розширеними кінцівками рамен дійшли до нас іще з дохристиянського періоду й наносилися на кам’яні стіни храмів давнього Галича ХІІ–ХІІІ століть.
