Посередині між селами Долина та Ісаків над Дністром розташовані урочища з архаїчними топонімами – Замчище, Данчиця, Башта, Дірява Говдія (Говдя), Гостра Говдія, Черняк, далі Обожище, Гай, Могилки та інші. Місцевість тут насичена пам’ятками від палеолітичної епохи до середньовіччя. Місцеве дністровське скелясте пасмо – Данчиця, простягається від села Долина до Ісакова і Підвербців. По його середині над Дністром розташоване оборонне городище з валами, ровами, по лінії північний захід – південний схід, які дугою оточують стрімку скелю Діряву Говдію, що нависає над Дністром. Довжина насипаних валів, за А. Кіркором, має 74 м, їхня висота разом з ровами сьогодні сягає 2,5 м. З обох сторін валу височіють два кургани. Один з них заввишки до 7 м, має назву Башта, другий сягає до 5 м.
Курган «Башта» біля скелі Дірява Говдія
Першим ці оборонні укріплення ще в 1874 році обстежив та описав археолог А. Кіркор. «Якщо все зважити, – писав він, – положення цих пам’яток, збережені до сьогодні їхні назви (замчище, обожище, гай, багата на лікарські рослини Золота Дінчиця), не можна не помітити між ними зв’язку. Отож, було тут просторе слов’янське селище, яке вже кілька тисяч років зберігало ці пам’ятки. Маємо сліди оборонних мурів, молитовні пам’ятки, тому й цей Гай мав таке призначення… Коли з плином віків городище перетворилося на оборонну споруду з удосконаленнями, на які спромоглася людина, що вже пізнала метал і вміла його добувати, тоді міг уже існувати окремий священний гай, призначений тільки для моління. Було місце для моління і жертвоприношень – мусів бути й цвинтар. Якраз недалеко звідси ціла нива має назву Могилок, але вона така зорана, що слідів курганів нема, тільки 5 з них залишилися, немов на згадку»[1].
[1] Кіркор А. Покуття з археологічного погляду (1874 р.). Дослідження. Коломия, 2009. С. 24.
Оборонні вали і рови
Згадуючи про скелю Дірява Говдія, А. Кіркор каже про три печери в ній, однак побіжно оглянув тільки другу.
Дослідники печерних старожитностей А. Грушецький[1] і Б. Януш (В. Карпович)[2] у своїх публікаціях кінця ХІХ – початку ХХ століть дослівно переказали повідомлення А. Кіркора. Покликаючись на Б. Януша, відомий український історик І. Крип’якевич[3] у своїй статті «Середневічні монастирі в Галичині. Спроба катальоґу» вперше висловив здогад про те, що ковані печери ймовірно були чернечими осідками. Подібну думку подав дослідник василіянських монастирів Р. Лукань[4] у своєму каталозі «Василіянські монастирі в Станиславівській єпархії».
Після А. Кіркора пам’ятки ніхто не обстежував, за винятком археолога Б. Томенчука, який у своєму виданні за 2008 рік подав план городища[5].
У 2026 році обстеження пам’яток тут провела Карпатська історико-археологічна експедиція кафедри етнології і археології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. Виявлені тут три печери в скелі Дірява Говдія мають особливе значення в комплексі пам’яток. Очевидно споконвіків вони мали сакральний характер, що й зумовило виникнення біля них на відповідному історичному етапі оборонного городища. Детального обстеження трьох скельних печер досі ніхто не проводив. Лише з допомогою місцевого краєзнавця В. Доронюка нам вдалося проникнути до першої печери, вхід до якої сьогодні є небезпечний, через обвал викутих колись скельних сходинок.
[1] Gruszeckij A. O jaskiniach, na przestrzeni od Karpat po Baltik. Biblioteka Warszawska. Pismo poświęcone naukom, sztukom I przemysłow. T. IV. Warszawa, 1878. S. 341.
[2] Janusz B. Zabytki przedhistoryczne Galicji Wschodniej. Prace Naukowe. Wydawnictwo towarzystwa dla popierania nauki polskiej. Dział 1, t. V. We Lwowie, 1918. S. 124.
[3] Крип’якевич І. Середневічні монастирі в Галичині. Спроба катальоґу. Записки Чина св. Василія Великого. Т. ІІ. Вип. 1–2. Жовква, 1926. С. 74.
[4] Лукань Р. Василіянські монастирі в Станиславівській єпархії. Львів, 1935. С. 10.
[5] Томенчук Б. Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. Матеріали археологічних досліджень 1976–2006 рр. Івано-Франківськ, 2008. С. 449.
Вхід до першої печери
Печера розташована на стрімкому дністровському схилі, нижче 10 м від поверхні скель. Вхід з боку Дністра має ширину 1,1 м, висоту 2,3 м. При вході виявлено вруби висотою 1,6 м і шириною 0,2 м для прикриття печери дерев’яними конструкціями. Праворуч від входу на вапняковій скелі видно зооморфну постать (1,5 м), ймовірно ведмедиці з дитинчам, унизу на ній нанесено хрести в крузі. Через 2,5 м печера розширюється і далі продовжується вліво і вправо, однак через 2 м вони впираються у завали з уламків скель і глини. Після лівих і правих відгалужень центральний хід печери продовжується лабіринтом углиб скелі ще на 5 м.
Посередині, у найширшій частині печери вздовж стіни внизу простягається відокремлена плита довжиною 1,5 м, висотою 0,6 м, на якій на виділеній заглибленій і прошліфованій поверхні викуто язичницькі й християнські образи, знаки і символи. Першим з них є зображення ведмедиці з ведмежам на спині. Ширина рельєфу сягає 0,7 м, висота 0,4 м. Перед ведмедицею зображено дерево, яке в міфологічному плані слід сприймати як Світове Дерево, чи Дерево Життя. Навпроти ведмедиці зображено тварину, яка нагадує гірського козла із козеням на спині, який загрожує Світовому Дереву. Важливо зазначити, що під правою лапою ведмедиці зображено хрест у крузі, що асоціюється з Сонцем, в той час, як біля передніх ніг гірського козла поміщено знак, що нагадує букву Е, який очевидно слід сприймати як символ Місяця. Подібні сакральні символи виявлено на третій стелі Писаного каменя, що знаходиться у Верховинському районі в Карпатах. Зображення гірського козла біля Світового Дерева нанесено на циліндричних печатках міста Ура (25–24 століття до н. е.) в Месопотамії. Скельний рельєф козла, виявлений в першій печері, в пізніші часи намагалися знищити.
Рельєфне зображення ведмедиці з ведмежам на спині, перед нею Дерево Життя. Нижче викуто хрест, ліворуч графічне зображення ченця з хрестом на чолі
Загальний міфологічний зміст унікального скельного рельєфу має космогонічно-архетипний характер і безпосередньо полягає в тому, що Велика Ведмедиця вступає в конфлікт з гірським Козлом за володіння Деревом Життя. Її права лапа, зображена з випущеними кігтями, огортає Світове Дерево, захищаючи його від знищення. Все це вказує на високий рівень аналітичного мислення, узагальнень наших далеких пращурів.
Світове Дерево виступає найстародавнішою трьохрівневою міфологічною моделлю, що складається з верхнього, середнього і нижнього світів. Дослідники виводять її ще з пізнього палеоліту, епохи кроманьйонців, проте джерела міфотворчості пов’язують з неандертальцями періоду мустьє, які жили у ведмежих печерах, влаштовували ведмежі поховальні обряди, очевидно сформували перші тотемні уявлення. Кроманьйонська людина успадкувала ведмежу традицію, розвила її, сформувала архаїчний міф про Світове Дерево. Велика Ведмедиця, як первісне тотемне зооморфне божество виступає покровителем, захисником і родоначальником стародавньої людини.
Відомий дослідник цієї проблематики В. Сафронов, датуючи найдавніший міф про Світове Дерево, створений «людиною розумною», твердить про його появу 35 тис. років тому. Первісний міф згодом став світоглядним ядром індоєвропеців (V тис. до н. е.). При цьому дослідник висунув версію про Карпато-поліську прабатьківщину ранніх праіндоєвропеців і їх еміграцію в Анатолію в Х – ІХ тис. до н. е.
Протиборство міфологічних персонажів в особі Великої Ведмедиці й гірського Козла за Світове Дерево близьке до світогляду європейських народів, есхатологічні уявлення яких про загибель світу пов’язували зі знищенням Дерева Життя, основи світопорядку, що знайшло своє відображення в Калевалі, Молодшій Едді та інших писемних пам’ятках.
Стосовно тотемної міфологічної істоти у вигляді ведмедя, то він відігравав важливу роль у магічних ритуалах мисливців, на що вказують наскельні оріньякські, солютрейські й мадленські ведмежі зображення. Він уособлював духа предків, виступав у ролі господаря лісу, володаря диких звірів, від волі якого залежав успіх мисливців. У зв’язку з тим, що ведмідь засинав на зиму, він асоціювався з природою, яка завмирає і воскресає, з ним була пов’язана космогонічна міфоритуалістика Великої і Малої Ведмедиць[1].
Узагальнене трьохметрове скульптурне зображення ведмедиці виявлено на скельному святилищі в урочищі Кінашки, що розташоване біля однойменної гори у Вижницькому районі Чернівецької області. До верхньої частини скель прорубано 7 сходинок. На поверхні великих каменів святилища викуто ведмежу і людську стопи біля чотирьох жертовних чаш. Під скельними брилами виявлено печеру, зображення сокири. Скульптурне зображення ведмедиці, що піднялась на задні лапи й дивиться в небо розташоване на найвищій скелі святилища.
У грецькій міфологічній традиції ведмідь був культовою твариною богині Місяця Артеміди. Її жриці одягали ведмежі шкури й виконували «ведмежий» танець. Очевидно, що Артеміда до її антропоморфного втілення була божеством у вигляді ведмедиці.
Під рельєфом ведмедиці вже в середньовічні часи викуто хрест із продовгуватим нижнім раменом, ліворуч зображено ченця з хрестом на чолі. Зверху над постаттю монаха-пустельника очевидно був напис, який вказував на його ім’я, яке сьогодні не піддається дешифруванню. Тобто перед нами не абстрактний образ ченця, а подвижник, який міг бути Святим Онуфрієм Великим чи літописним монахом Григорієм часів Данила Романовича. Навколо нього хрести в тому числі з розширеними кінцівками рамен, які були поширені у ХІІ–ХІІІ століттях.
Зображення хрестів свідчили про перехрещення давніх язичницьких святилищ на християнські святині, куди поселялися ченці-пустельники, ереміти. У кінці скельної плити виявлено зображення християнських святих.
У центральній частині печери, яка в християнський період очевидно виконувала роль каплиці, місця для моління, над рельєфом ведмедиці виявлено вруб – ніша – обов’язковий атрибут печерних осідків. Його викуто на рівні зросту людини, ширина 0,35 м, висота 0,2 м, глибина 0,1 м. Вруб використовувався імовірно для зберігання священного посуду.
Неподалік від врубу проступає зображення Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом на руках, праворуч вгадується за низкою ознак образ Спаса-Учителя з книгою в руці. Подібні наскельні зображення були поширені в середньовіччі й уособлювали намісний ряд іконостаса, який уперше виявлено нами в печерному монастирі ХІІ–ХІІІ століть, що біля села Поділля.
У кінці печери, яка закіптявіла від вогню, проступають численні знаки й символи у вигляді хрестів, зиґзаґів, кругів. При вході до правого відгалуження печери на скелі викута сокира довжиною близько 0,3 м.
Друга печера розташована за 30 м від першої у західному напрямі, проте на дещо нижчому рівні. Праворуч від входу півтораметрове зображення людської голови, очевидно монаха з бородою і хрестом на чолі. Вхід до печери сягає до 1 м ширини і 1,8 м висоти. Печерний коридор довжиною 2,5 м виводить до округлого просторого приміщення 2,5´3 м і висотою 2,8 м.
[1] Szyjewski A. Etnologia religii. Kraków, 2008. S. 254–257.
Вхід до другої печери
Ближче до східної стінки виявлено дві великі скельні вапнякові конкреції білого кольору, відділені одна від одної. Права з них становить особливий інтерес оскільки на ній нанесено зображення, що нагадують три антропоморфні постаті.
Вапнякові конкреції білого кольору відділені одне від одного. Друга з них має ознаки зображень людських постатей
Після округлої просторої каплиці подальший прохід завалений скельними уламками й глиною. Понад 150 років тому А. Кіркор описував печеру так: «Одразу при вході бачимо, що вона доволі простора, висока, наче спеціально зроблена кімната. Тут так багато каміння та намулу, що, здається, немає жодних слідів, які б вказували на зв’язок з вище розташованими печерами. Однак таки є. Це ми побачили, коли запалили багаття – дим густими клубами пішов з отвору, розташованого на п’ять метрів вище»[1].
В глибині печери на скельному виступі викуто ромб, висотою 0,5 м., в середині якого нанесено зображення з біблейського сюжету про Адама і Єву біля Дерева пізнання добра і зла.
[1] Кіркор А. Покуття з археологічного погляду (1874 р.). Дослідження. Коломия, 2009. С. 11–12.
Наскельне зображення ромба в глибині печери
При виході з печери на правому боці стінки виявлено вирізьблену ікону розміром 0,4 х 0,5 м із зображенням святого. Загалом друга печера відзначається більшою кількістю знаків, образів і символів християнського змісту.
Вирізьблена ікона на скельній стінці
Третя печера розташована трохи вище через 10 м від другої. Вхід до неї сягає 1 м висоти й такої ж ширини. Печерна обитель має Т-подібну форму. Після двох метрів від входу печера повертає вправо і вліво загальною протяжністю до чотирьох метрів. У скельній стінці правої сторони викуто нішу розміром 1´1 м. У кінці печери віконце.
Всі три печери відзначалися значною кількістю підтісувань скельних стінок, викутих заглиблень, нанесених продовгуватих ліній.
Природний рельєф біля печерних обителей має унікальну особливість, досі не зауважену біля інших дністровських осідків. Нижче від печер на 6–7 м простягається майдан довжиною до 50 м і шириною до 10–15 м. Майдан, прикритий з боку Дністра потужними 3–4-метровими скелями, очевидно впродовж віків відігравав важливу роль. З утвердженням християнства тут міг бути побудований храм, келії ченців, ремісничі майстерні, господарські приміщення. У доісторичні часи тут могли бути майстерні для виготовлення крем’яних знарядь, оскільки неподалік родовища кременю тут існували ще з часів енеоліту.
Нижній майданчик під печерами, прикритий скельними брилами
Десятки шматків дністровського кременю – темного, аж до чорного кольору, знайдено біля печер, включно з уламком призматичного нуклеусу, цілою пластиною, яка могла використовуватися як ніж, а також відщепами. Всі вони покриті білою патиною. Знахідки відносяться до пізнього палеоліту.
Жителі села Долина знаходили численні крем’яні знаряддя – відбійники, розтирачі, ножові пластини, сокири, нуклеуси, відщепи від епохи пізнього палеоліту до енеоліту.
Пізньопалеолітичні і енеолітичні старожитності, знайдені біля печер і на території села Долина
Як уже зазначалося, на скельній поверхні печери мали потужні оборонні укріплення у вигляді валів, ровів, башт-курганів, унизу захищені кам’яними валами, до того ж зі східного боку вхід до майдану під печерами був прикритий стіною з дерев’яних колод, які фіксувалися потужними скельними вертикальними врубами висотою до двох метрів, шириною до 0,4 м.
Неподалік від Дірявої Говдії розташована в західному напрямі скеля Гостра Говдія. Між ними є ще одна чернеча печера, названа в народі Черняк, про яку А. Кіркор писав: «Сьогодні вона закидана уламками, кам’яними брилами, однак люди пам’ятають, що вона мала довгі, широкі коридори. З народних розповідей відомо також, що ця яскиня була з’єднана з чортовецькою печерою»[1].
За переказами жителів села Долина в печері Дірявої Говдії перед Другою світовою війною жив пустельник, який лікував людей з допомогою дозованої зміїної отрути.
Комплекс печерних чернечих осідків на Дністрі між селами Долина та Ісаків є однією з унікальних пам’яток, які досі залишалися на маргінесі наукових досліджень, за винятком побіжного археологічного огляду наземних оборонних укріплень. Стародавні святилища у вигляді ведмежих печер пізнього палеоліту згодом стали обителями пустельників. Наскельні іконографічні зображення святих, хрестоподібні символи свідчать, що християнська традиція у формі єремітства утвердилася тут ще у ХІІ–ХІІІ століттях і розвивалась упродовж середньовіччя. Особливість чернечої пам’ятки у тому, що християнська традиція тут наклалась на давню печерну спадщину, яка збереглась, як у капсулі часу, і дійшла до нас у вигляді скельного рельєфу з Деревом Життя, знаків, образів і символів та донесла міфологічні уявлення про світ стародавніх людей, які жили біля Дністра ще в епоху пізнього палеоліту. Відкриття скельного рельєфу зі Світовим Деревом в печері над Дністром підводить до висновку, що Карпато-Дністровський регіон очевидно був одним з осередків виникнення міфу про первісну модель світобудови, яка поширилась по всьому світу. Виявлений чернечий оборонний скельно-печерний комплекс слід віднести до визначних пам’яток археології України.
[1] Кіркор А. Покуття з археологічного погляду (1874 р.). Дослідження. Коломия, 2009. С. 12.
Учасники Карпатської історико-археологічної експедиції (липень 2026 р.)